«Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники». Пам’яті медикині «Австрійки» з Кропивницького

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Прожила коротке, але яскраве життя, не йшла на компроміси з власними бажаннями та совістю, постійно розвивалася та не шкодувала себе в справі порятунку людей. Вивчила кілька мов, відвідала сотню країн та вправно керувала авто.

Медикиня Наталія Фраушер із Кропивницького задля допомоги бійцям на фронті повернулася з Австрії, де мала сім’ю і престижну роботу. За короткий період жінка врятувала десятки захисників, але сама загинула під час аварії евакуаційного автобусу та військового КрАЗу.

Нині її колеги продовжують справу життя "Австрійки" та вивозять бійців на еваку, названому на честь посестри. Наталію вони вважають янголом-охоронцем екіпажу.

Якою була єдина й довгоочікувана донька, Точці доступу розповіла мати Наталії Зоя Яцун.

"Вона обіцяла приїхати і приїхала – на щиті"

З Зоєю Яцун ми зустрілися на порозі школи №19 у Кропивницькому. Тут, на фасаді будівлі, встановлена пам’ятна дошка її доньці Наталії. Сюди мати носить квіти й приходить поговорити з єдиною дитиною, адже похована молода жінка у Києві.

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Це була її остання ротація на цьому напрямку, коли вони розбилися. Це було у неділю, о 10-й, а в понеділок вона мала відлітати в Австрію додому. Вона працювала в клініці й її чоловік очолював цей заклад, – розповідає Зоя Яцун. 

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Перед поїздкою на небезпечні території, звідки медики евакуювали поранених військових, донька пообіцяла мамі, що невдовзі її навідає.

Остання зустріч у мене з нею була на Михайлівській площі. Вона сказала: "Мама, я заїду до тебе перед від’їздом. Ну от, через два дні вона й приїхала – на щиті".

Дідусь Наталії загинув на фронтах Другої світової

Довгоочікувану дитину Зоя Яцун народила в 36 років. На той момент вона вже втратила будь-яку надію, що стане матір’ю. Звістка про вагітність стала шоком і несподіванкою.  

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Десять років я невпинно лікувалася, ставили діагноз, що не буде дітей. А після чергової операції я вже чекала дитину. Мене зразу поклали в пологовий і я вісім місяців пролежала, як стовпчик. Оце в мене така щаслива доля була, що я на 36-му році народила дівчинку, як і хотіла. Думала, така старість в мене буде гарна – підготую, вивчу, але – не судилося.

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Батьки Наталії – інженери. Тато закінчив 19-ту школу, тож сюди віддали й дитину. Вчилася вона на відмінно, професійно займалася фехтуванням, здобула фах стоматолога, потім освоїла хірургію.

Медикинею була бабуся Наталії, яка значною мірою доклалася до її виховання, а для мами медицина стала нереалізованою мрією.

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Під час Другої світової війни ми були тут в окупації, мама гарна жінка, а стала вдовою в 26 років – батько загинув на фронті. Вона була акушеркою-гінекологинею, жінок рятувала після ґвалтування, приїжджали багато з сіл, я її дуже цінувала навіть за це. То ми так якось і вижили.  

"Для неї Україна – це все"

У Кропивницькому Наталії було затісно, вона весь час хотіла розвиватися. Тож переїхала спочатку в столицю, а потім – в Австрію. Останніми роками там жила і працювала.

Жінка об’їздила сотню країн, мала цікаве й забезпечене життя. Вивчила кілька мов, вправно керувала авто. 

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

У рідному місті, розповідає мама, Наталія любила зустрічатися з друзями і дуже не любила користуватися громадським транспортом. Її обурювало те, що молоді люди не поступаються літнім місцем, вона не могла миритися з хамством, яке зустрічала подекуди. 

Жінка допомагала у Кропивницькому безпритульним тваринам. Собаки були її особливою любов'ю. 

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Від початку вторгнення Росії в Україну Наталія волонтерила. Зокрема, відправляла сюди медичні препарати та апаратуру. Дізнавшись, що попередній вантаж не потрапив на місце призначення, наступний у Донецьк повезла сама.

То був для неї шок. Вона подивилася, як там наші хлопці, як боряться, в яких умовах. Там і зустрілася вперше з "Госпітальєрами" – парамедиками-добровольцями, у них і пройшла вишкіл. Мала кілька ротацій на фронт.

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Наталія активно допомагала біженцям після повномасштабного вторгнення. У 22-му виходила на мітинги на підтримку України в Австрії.

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Наташа – патріотка в першу чергу. Для неї Україна – це все, вона готова була вгризтися в горло за Україну. У її квартирі в Києві у передпокої досі висить український прапор та інша українська символіка. Вона перейшла на українську мову, – каже Зоя Яцун. 

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Зрештою жінка повернулася на Батьківщину, щоби рятувати життя на фронті. Батьки про це рішення дізналися випадково.

Вона як мені докладала: "Мама, в мене все окей, я в Італії, зараз на морі, дуже загоріла, буду збиратися додому. Не переживай, все добре". А хлопці сидять біля неї – ні пари з вуст. Тоді вона трубку кладе, вони радіють за неї, сміються. Оце отак було до кінця. 26-го (день загибелі Наталії – ред.) дзвоню, вже знала на той момент, де вона: "Ма, у нас все спокійно, я вже на передовій. Відпочивай, скоро зустрінемося".

Постійно рвалася на фронт

За три місяці повномасштабної війни Наталія евакуювала з зони бойових дій понад шість десятків бійців.

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Вона так переносила це болісно, постійно рвалася туди. На її похорон прийшов хлопчик-військовий, то так плакав, казав, що вона його склала, буквально, по частинах. 

Ввечері 26 червня автобус "Кракен" бригади "Госпітальєри" зіштовхнувся з військовим КрАЗом. Автівка стояла на дорозі з пробитим колесом. Після 30 хвилин боротьби за життя, попри намагання колег її реанімувати, Австрійка померла. У момент зіткнення жінка спала. Вона отримала тяжку травму голови. 

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Вони стояли, а світла ж не було ніде. Все робилося навпомацки, а ці мчалися, там вже хлопців витягли з-під вогню, а хлопчика одного не могли витаскати, Наташка казала: "Мені цього хлопчика дасте, якого досі не витягли".

Наталію Фраушер поховали у Києві.

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

Донька Лєра сказала, що мама завжди виділялася, тож буде вона на Байковому кладовищі. Її кремували, це було її бажання. Я кожен місяць їжджу в Київ до Наталки, мене це надихає. Побуду там, поговорю з нею, порозказую, пожаліюся – і мені краще, – говорить Зоя Яцун. 

Янгол-охоронець екіпажу 

Після смерті медикині "Госпітальєри" купили новий автобус. Придбати транспорт допомогли небайдужі. На еваку зобразили українські соняшники та очі Австрійки з її прижиттєвої фотографії.

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

"Я хвора війною. Хочеться лежати. Лежати, щоб крізь моє тіло проростали соняшники. Щоб повіки мої заросли мохом. Щоб не бачити, як Україну топлять у крові, а росії без наркозу вирізають язик. Але натомість я встаю. І йду гойдатися на гойдалках "починаю жити" — "починаю вити". Духопідйомний ранок — гуляю з собакою та їду допомагати українцям. А потім продовжую вити. Чергова історія вибору та втечі. Вибору між батьками та дітьми. Історія чиєїсь загибелі. І вию, вию. Якщо я забуду тебе, війна в Україні, нехай відсохне правиця моя. Хай прилипне язик мій до піднебіння мого, якщо я не пам'ятатиму тебе", — написала Наталія в соцмережі 15 березня 22-го року.

"Хочу, щоб крізь моє тіло проростали соняшники". Пам’яті медикині "Австрійки" з Кропивницького

До слова, під час фатальної аварії автобус, в якому була Наталія, злетів у поле з соняхами.

З літа 23-го на еваку, названого на честь "Австрійки", вивезли понад чотири тисячі поранених. "Госпітальєри" вважають загиблу посестру Наталію Фраушер янголом-охоронцем екіпажу. 

Фото авторки, з соцмереж та надані родиною

Новини України