Артур Давидов в Осло на мітингу. Фото з особистого архіву Давидова.
Щосуботи біля будівлі норвезького парламенту в Осло з’являється людина з саморобним плакатом. На ньому — фотографія молодого чоловіка з коротким темним волоссям і напис: «Free the prisoners». Мелітополець Артур Давидов живе в Норвегії вже три роки і щотижня виходить на українські мітинги. Так він намагається нагадати світу про свого двоюрідного брата — українського журналіста Владислава Гершона, якого Росія тримає в полоні вже майже два роки.
26-річний Владислав завжди жив у Мелітополі. До російської окупації був футбольним журналістом. Після окупації міста 2022-го він залишився дбати про хвору бабусю.
Російські силовики увірвалися до будинку, де вони мешкали 20 серпня 2023 року. Влад був серед адміністраторів опозиційного телеграм-каналу «Мелітополь – це Україна».
«Я добре пам’ятаю день, коли зателефонувала бабуся та сказала, що Влада забрали. 20 серпня 2023 року це було. Я це число добре запам’ятав. Спочатку я думав, що, можливо, це ненадовго. Це ж Влад, навряд чи його довго триматимуть, що він міг зробити. Може, це все помилка», — каже Артур.
Мелітопольець Владислав Гершон. Фото з особистого архіву.
Два місяці рідні не знали де Владислав. Потім мати Наталя побачила сина у сюжеті на російському телебаченні. Відео затримання у пропагандистських медіа та телеграм-каналах окупанти оприлюднили лише 29 жовтня.
Росіяни зняли Владислава Гершона у своєму пропагандистському сюжеті, скріни з відео
«Я щодня дивлюся всі ці кадри, всі ці їхні новини. Можливо, зможу щось дізнатися», — каже Наталя.
Щоб врятувати сина, Наталя звертається до всіх можливих інстанцій: до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Міжнародного комітету Червоного Хреста, до уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця, писала листа президенту Казахстану.
Міжнародний комітет Червоного Хреста поки що не підтверджує його перебування у тому чи іншому місці утримання.
Після того, як Владислава схопили, його тримали у в’язницях на окупованій частині Запорізької області, перевозили з Мелітополя до Чонгара, потім до Маріуполя.
Українського журналіста «звинувачують» одразу за кількома статтями: 205 частина 2, 205 частина 4, 186 — тероризм, сприяння тероризму, шпигунство. Сумарно – до 25 років ув’язнення.
Наразі його мати шукає гроші на адвоката: так званий «захисник», наданий Росією, за словами сім’ї, «номінальна фігура», яка «ні в чому не зацікавлена».З листів, які пише Влад, рідні розуміють, що він чекає гіршого.
«Він боїться остаточного суду у Ростові, – каже його брат Артур. — Писав: якщо тут уже несолодко, то уявляю, що там буде. А ще він написав, що коли відправлять до Сибіру — не знаю, чи виживу. У нього ще й проблеми зі здоров’ям – хворі нирки».
Українська сторона вимагає звільнення Владислава, але Росія поки що не підтверджує.
«Я сподіваюся на обмін. Кажуть, що це станеться лише після того, як винесуть вирок. А наскільки я розумію, конкретної дати суду в Ростові ще немає. Один суд у нього вже був по відеоконференції. Скоро буде чергове судове засідання», — каже Артур.
Артур Давидов на мітингу із плакатом, що закликає звільнити його брата. Фото з особистого архіву Давидова.
Анастасія Пантелєєва, керівниця департаменту документування Медійної ініціативи з прав людини, каже, що на звільнення цивільних осіб не впливає, був винесений судовий вирок чи ні.
«До деяких обмінів, з невідомих нам причин чи домовленостей, до військовополонених було приєднано цивільних осіб. У такий спосіб вони потрапляли в офіційні обміни. Тобто 100 військових та 5 громадянських громадян, наприклад, поверталися додому, невідомо на яких умовах, чи це просто була «добра воля», ми не знаємо», — зазначає вона.
За спостереженнями правозахисників, цей процес активно відбувався під час обмінів у 2022 році. Але починаючи з 2023 року — помітно загальмувався.
«Якщо цивільних і якимось чином долучали до військовополонених, то нерелевантно мало. — Розповіла Анастасія Пантелєєва. — Кількість затриманих та утриманих зростала дуже швидко, але до обмінів вони не приєднувалися чи майже не приєднувалися».
Нині родина Владислава чіпляється за будь-яку надію. Брат продовжує виходити з плакатом щосуботи. Мати звертається до всіх інстанцій і шукає адвоката. Вони знають — мовчання може стати вироком, а увага світу іноді рятує життя. І кожен день починається з думки: «А раптом сьогодні Влад повернеться додому?»
Скільки цивільних тримає Росія в полоні на окупованих територіях, наразі достеменно невідомо. За різними даними, ця цифра варіюється від 1900 до 20 тисяч людей. Експерт Центру громадянських свобод Михайло Сава в інтерв’ю для Радіо Свобода заявив про 7 тисяч цивільних осіб. У Медійній ініціативі з прав людини повідомили про 1925 цивільних. У грудні 2024 року уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубинець заявив , що в російському полоні перебувають понад 16 тисяч громадянських українців.
За даними Національної спілки журналістів України, у російському полоні перебуває щонайменше 31 український журналіст.
