Ілюстративне фото: t.me/official24ombr
Спекотне літо 2025 року обіцяє стати не часом відпусток, а ареною запеклих боїв, що можуть визначити подальший хід війни РФ проти України. Поки дипломатичні зусилля під егідою Вашингтона нагадують радше театральну виставу з непередбачуваним фіналом, де головні дійові особи не завжди чують одна одну, на фронті розгортається нова, потенційно одна з найкривавіших, наступальних кампаній Росії. Понад три роки кривавого протистояння виснажили обидві сторони, проте Кремль, схоже, готується до нової спроби перехопити стратегічну ініціативу, роблячи ставку на літню кампанію. Для України ж це літо — вирішальний тест на стійкість, здатність не лише витримати удар, а й довести хибність розрахунків агресора. Чи стане четверте воєнне літо свідком агонії затягнутого конфлікту, чи на горизонті з’являться обриси непередбачуваної розв’язки?
З чим Україна та Росія входять у літню фазу війни?
До літа 2025 року і Україна, і Росія зіткнуться з гострою проблемою вичерпання ресурсів, хоча її характер буде різним. Україна, попри героїзм своїх Збройних Сил, залишатиметься критично залежною від західної допомоги. Як зазначає доктор Джек Уотлінг з RUSI, навіть якщо Європа зможе задовольнити більшість потреб у снарядах (за умови дозволу США на реекспорт), дефіцит засобів ППО та високоточних ракет створюватиме серйозні тактичні проблеми. До цього додаються внутрішні виклики: необхідність подальшої мобілізації людських ресурсів на тлі суспільної втоми та економічного навантаження, а також системні проблеми, як-от дані про значну кількість випадків самовільного залишення частини (СЗЧ), що хоч і потребують ретельної верифікації, але показують тривожні тенденції для боєздатності та морального духу.
Невизначеність з американською допомогою на тлі мінливої та часто суперечливої політики адміністрації Трампа ставить під сумнів здатність України до тривалого опору. Хоча Трамп раніше демонстрував прагнення до швидкого завершення війни через поступки Києва, його останні заяви свідчать про роздратування діями обох сторін та небажання активно форсувати переговори, що створює ще більше непередбачуваності.
Росія, зі свого боку, хоч і володіє значно більшими ресурсами, також не всесильна. Західні експерти та дані української розвідки вказують на те, що РФ втрачає на полі бою більше людей, ніж здатна мобілізувати без переходу до ще більш непопулярних мобілізаційних заходів. Українське вторгнення в Курську область у 2024 році додатково напружило російські резерви. За прогнозами RUSI, запаси старої радянської техніки в РФ вичерпуватимуться до осені 2025 року, після чого заміщення втрат залежатиме виключно від нового виробництва. Економічні проблеми, пов’язані з падінням цін на нафту (потенційний наслідок тарифної політики Трампа) та виснаженням резервів, також можуть обмежити можливості Кремля.
Українські удари по тилах РФ
На тлі російського літнього наступу Україна також активізувала асиметричні удари по стратегічних об’єктах у тилу противника. Чи здатні ці дії кардинально змінити баланс сил?
Безперечно, успішні операції, як-от «Павутина», завдають Москві відчутних втрат та демонструють зростаючі технологічні можливості України. Вони змушують Росію відтягувати засоби ППО для захисту тилових об’єктів і підривають кремлівський наратив про контроль над ситуацією. Кожен удар по військовому об’єкту в РФ – потужний психологічний чинник.
Однак скептики обґрунтовано сумніваються у здатності таких ударів кардинально змінити хід сухопутної війни. Ураження навіть 10-13 бомбардувальників Ту-95 не є критичним для фронтового балансу сил. Росія все ще зберігає перевагу в артснарядах, мінах та мобілізаційному потенціалі – засобах, якими ведуться основні бої.
Історичні аналогії підтверджують цю логіку. Стратегічні бомбардування Німеччини в 1941-1945 рр., попри величезну шкоду, не призвели до капітуляції – вирішальними залишалися сухопутні фронти. Схожим чином, удари по окремих, хай і важливих, цілях в тилу РФ навряд чи змусять Кремль відмовитися від своїх стратегічних цілей в Україні, доки він вважатиме, що має достатньо ресурсів для продовження наземної кампанії. Аргументи Москви на будь-яких переговорах ґрунтуються саме на її здатності вести тривалу війну на виснаження та утримувати окуповані території. Втрата кількох літаків чи навіть тимчасове пошкодження мосту, хоч і є неприємним, фундаментально не змінює цього розрахунку.
Ілюстративне зображення оброблено за допомогою ШІ
Літній театр бойових дій. Де Росія спробує завдати головного удару?
Аналіз російських наступальних планів на літо 2025 року вимагає розуміння стратегічної логіки Кремля, його ресурсних обмежень та вразливих місць української оборони, а не простого переліку «гарячих точок». Попри динамічність і суперечливість розвідувальних даних про концентрацію військ та плани противника, основні вектори майбутньої агресії проглядаються достатньо чітко.
Донбас, безперечно, залишатиметься епіцентром російських амбіцій, своєрідним «незавершеним гештальтом» для Кремля. Повна окупація Донецької та Луганської областей в їхніх адміністративних кордонах є ключовою та публічно декларованою політичною метою. Саме тут, на сході, Росія утримує найбільші та найбоєздатніші угруповання, спираючись на відносно налагоджені логістичні шляхи з власної території. Взяття таких міст, як Покровськ, Костянтинівка, Часів Яр, не лише дозволить Москві заявити про «виконання завдань СВО», а й створить плацдарм для подальшого просування. Росіяни створили «язик вклинення» під Торецьком, що, за словами Івана Тимочка, голови Ради резервістів Сухопутних військ, «одночасно може бути як західною стороною оточення Костянтинівки, так і східною стороною оточення Покровсько-Мирноградської агломерації». Військовий оглядач Денис Попович також підтверджує, що «в планах росіян захопити Костянтинівку», і що «саме на цьому напрямку сконцентровано максимальну кількість їхніх сил і засобів».
Паралельно росте напруга на північному фронті (Харківщина та особливо Сумщина). Офіційною метою Кремля тут є створення «санітарної зони» для захисту російських прикордонних територій. Однак активність РФ на цьому напрямку також має на меті відтягування значних українських резервів зі сходу. Нещодавнє захоплення кількох прикордонних сіл на Сумщині та наближення до обласного центру на відстань застосування FPV-дронів створює реальну загрозу. Хоча захоплення Харкова чи Сум наразі виглядає малоймовірним через брак сил у РФ (за оцінками Павла Лакійчука), Кремль може спробувати створити на Сумщині постійно діючий «фронт напруги», аналогічний тому, що вже існує на Харківщині. Це не лише сковуватиме українські сили, а й матиме деморалізуючий ефект та вимагатиме значних ресурсів для оборони.
Тривожні зміни відбуваються і на південному фронті, особливо з огляду на потенційну загрозу для Дніпропетровської області. Якщо раніше масштабний наступ РФ тут виглядав малоймовірним, то останні дані свідчать про активне перекидання російських військ та техніки саме в Запорізьку область, зокрема в район Розівки та Пологів. Цілі такої активізації можуть варіюватися від спроб розширити окуповану територію та покращити тактичне положення до створення прямої загрози для українського угруповання на Оріхівському напрямку та відтягування резервів ЗСУ з інших критичних ділянок. Посилення російських позицій у Маріуполі та збільшення присутності росгвардії також може свідчити про підготовку до забезпечення тилу для наступальних операцій на цьому векторі.
Стратегічне значення Дніпропетровського напрямку важко переоцінити. Обласні центри Дніпро та Запоріжжя — це не лише великі промислові та демографічні вузли, а й найважливіші логістичні артерії для української армії на всьому Південному та значній частині східного фронту. Прорив російських військ до цих міст означатиме катастрофу для української логістики, різке ускладнення гуманітарної ситуації та, що найнебезпечніше, — створення загрози плацдармів на правому березі Дніпра. Такий розвиток подій відкриє для РФ шлях до потенційного наступу в напрямку Придністров’я з перспективою повного відрізання України від Чорного моря.
Хоча питання, чи достатньо у Росії сил для стратегічного прориву на півдні, залишається відкритим, українські укріплення тут потужні, а форсування Дніпра на Херсонщині є надзвичайно складним завданням, сама концентрація російських сил та зміна їхньої диспозиції є тривожним сигналом. Ймовірно, Росія, не маючи можливості для одночасних масштабних наступів на всіх напрямках, шукає «слабкі ланки» в українській обороні або намагається створити кілька точок критичної напруги, щоб максимально розтягнути обмежені українські резерви. Не виключено, що активізація на півдні є частиною ширшого літнього плану Кремля, скоординованого з діями на сході та півночі, з метою максимального виснаження України перед можливим новим раундом дипломатичного тиску.
Ілюстративне зображення оброблено за допомогою ШІ
Сценарії на роздоріжжі — від позиційної війни до несподіваних зламів
- «В’язке болото» виснаження (висока ймовірність). Найбільш реалістичний сценарій передбачає продовження кривавої позиційної війни. Росія, попри колосальні втрати, продовжить повільне тактичне просування, намагаючись «перемолоти» українську оборону. Україна, спираючись на глибокоешелоновану оборону та технологічні інновації (як «стіна дронів»), відповідатиме максимальною асиметрією, завдаючи ворогу неприйнятних втрат. Лінія фронту може коливатися, але без стратегічних проривів, що призведе до подальшого виснаження обох сторін.
- Російський тактичний успіх (середня ймовірність). Кремлю, сконцентрувавши сили та вдало використавши можливі слабкості в українській обороні, вдається досягти тактичного прориву та вийти на обмежений оперативний простір на одному з напрямків. Такий розвиток подій посилить переговорні позиції Москви та тиск на Київ з боку адміністрації Трампа.
- Стабілізація фронту ціною виснаження (середня ймовірність). Україні вдається зупинити наступ РФ на нових рубежах, зокрема на підступах до Сум та ключових міст Дніпропетровщини, але ціною значних втрат та вичерпання резервів.
- Український асиметричний злам (середньо-низька ймовірність). Не маючи ресурсів для масштабного контрнаступу, Україна може зробити ставку на серію несподіваних та болючих ударів по російській території або по стратегічних об’єктах в глибокому тилу РФ за допомогою власних засобів ураження. Це може суттєво вплинути на моральний дух, змусити РФ відтягувати ресурси та тимчасово змінити динаміку на фронті, хоч і несе ризики ескалації та негативної реакції з боку деяких західних партнерів.
- «Чорний лебідь» (непередбачувана ймовірність). Виникнення подій, що докорінно змінюють ситуацію — від різкої зміни політики США (в той чи інший бік) до серйозної внутрішньополітичної кризи в Росії або технологічного прориву однієї зі сторін. Наслідки такого сценарію абсолютно непередбачувані.
Важливо розуміти, що ці сценарії не є статичними і можуть взаємодіяти. Успішна українська асиметрична операція може запобігти російському успіху і стабілізувати фронт. Водночас, невдачі на полі бою можуть посилити тиск з боку Трампа та призвести до сценарію нав’язаного миру. Стратегія України має бути максимально гнучкою та готовою до будь-якого з цих поворотів.
Замість пророцтв
Літня кампанія 2025 року не обіцяє легких рішень. Це буде період максимального напруження всіх ресурсів — військових, економічних, технологічних та морально-психологічних. Росія, схоже, робить ставку на те, щоб виснажити Україну та зламати волю Заходу до її підтримки. Україна ж, опинившись у складній ситуації з американською допомогою, змушена шукати асиметричні відповіді, робити ставку на власні інновації (як балістичні ракети) та максимальну мобілізацію суспільства.
Результат цієї кампанії визначить не лише конфігурацію лінії фронту, а й контури майбутніх переговорів. Чи зможе Україна, попри всі виклики, продемонструвати стійкість і змусити Кремль переглянути свої максималістські цілі? Чи непередбачуваність політики Трампа та внутрішні проблеми в Україні стануть тим фатальним фактором, що схилить шальки терезів на бік агресора? Це літо дасть відповіді на багато з цих питань, і вони, ймовірно, будуть написані кров’ю. Для України це гра на виживання, де кожен день, кожен дрон, кожна ракета і кожне політичне рішення мають вирішальне значення.
