Легендарний український письменник та поет написав свій вірш «Заповіт» 181 рік тому. Впродовж всього цього часу він не втрачає популярності, а його цитати розлітаються повсюди.
Сьогодні цей вірш має неабиякий вплив на українську культуру, національну свідомість і самоідентифікацію. «Заповіт» перекладений приблизно 150 мовами світу, його цитують далеко за межами України. До дня народження Кобзаря 9 березня читайте значення та історію його відомого твору.
- Автор – Тарас Шевченко
- Рік написання – 1845
- Жанр: ліричний вірш.
- Тема – заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.
- Ідея «Заповіт» – віра поета у світле майбутнє України.
- Основна думка – змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом.
«Заповіт»
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори –
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Історія написання «Заповіту»
У 1845-му 31-річний Шевченко працював у складі Археографічної комісії, постійно подорожував селами та містами, змальовував старовинні церкви, монастирі та архітектурні пам’ятки. Одного ранку поет виїхав із села В’юнище до Андрушіва і в дорозі сильно промок, після чого захворів.
Він переймався, що зліг з хворобою у чужій хаті. Попри недугу, думки та ідеї зароджувались. Саме в цей період Шевченко написав послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», вірш «Минають дні, минають ночі» та ще кілька ліричних творів.
Про стан поета дізнався його товариш, переяславський лікар Андрій Козачковський. Він негайно перевіз Шевченка з В’юнища до себе в Переяслав. У хворого розвинулося двостороннє запалення легенів. Тоді мало хто одужував після пневмонії, а після 20 грудня стан Шевченка різко погіршився. Поет хвилювався, що не встиг ще багато чого написати, багато думав про долю України. У такі важкі часи і з’явилися рядки: «Як умру, то поховайте…».
Тарас Григорович тоді не знав, що цей вірш стане народною піснею, неофіційним гімном і бойовим закликом до боротьби не лише в Україні, а й далеко за її межами. Він не думав про славу, почесті чи можливі покарання за сміливі думки. Так народився його «Заповіт».
Уперше вірш було надруковано під назвою «Думка» в збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка» (Лейпциг, 1859). В автографі вона не має заголовка. Популярна назва «Заповіт» з’явилася у виданні «Кобзаря» 1867 року.
Силу Шевченкового «Заповіту» одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник Третього відділу Олексій Орлов, переглядаючи рукописну збірку «Три літа», яка стала головною підставою для звинувачення поета та його десятирічного заслання, з люттю перекреслив текст «Заповіту», охарактеризувавши його як твір «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания».
Світове визнання «Заповіту»
Перший переклад «Заповіту» здійснив 1862 року польською мовою Антоні Гожалчинський. У 1868-му вірш переклали сербською, а 1869 року з’явився російський переклад Миколи Гербеля.
Поширенню «Заповіту» за кордоном сприяли й українські поети. У 1882 році Іван Франко здійснив німецький переклад, а 1936-го громадянин Бразилії Сильвестр Калинець переклав поезію португальською мовою. Серед відомих перекладачів також білоруською мовою переклали Змітрок Бядуля та Янка Купала,
польською – Єжи Єнджеєвич, угорською – Йожеф Вальдапфель.
Легендарний французький актор Ален Делон також цитував Шевченковий «Заповіт». Під час повномасштабного вторгнення підтримував Україну. «Те, що відбувається в Україні, мене глибоко засмутило і зворушило, тому я борюся за українців», – сказав Делон.